среда, 16 марта 2016 г.

Місія публічних бібліотек в роботі з інвалідами


1. Місія публічних бібліотек в роботі з інвалідами
Лисенок — сказал лисёнок лисёнку, — ты помни, пожалуйста, что если тебе тяжело, плохо, грустно, страшно, если ты устал — ты просто протяни лапу. И я протяну тебе свою, где бы ты ни был, даже если там — другие звёзды или все ходят на головах. Потому что печаль одного лисенка, разделенная на двух лисят, — это ведь совсем не страшно. А когда тебя держит за лапу другая лапа — какая разница, что там ещё есть в мире?”
И. Фарбаржевич “Сказки маленького лисенка”

Серед нас живуть люди, яких називають по-різному: інваліди, неповносправні, особи з особливими потребами, люди з обмеженими можливостями. У Європі — це “люди з підвищеними потребами" (відчули різницю?). У світі їх налічується понад 650 мільйонів, що становить приблизно 10-15% усього населення. В Україні кількість інвалідів за останні 20 років подвоїлася і зараз складає близько 3 мільйонів (приблизно 6 відсотків від кількості всього населення). Серед них з'явилася нова категорія — учасники Антитерористичної операції.
Що ми знаємо про цих людей? Спробуймо заплющити очі і з півгодини робити звичайні домашні справи, а потім продовжувати однією рукою.
Або виключити звук телевізора і намагатися зрозуміти, про що йде мова на екрані, дістатися на інвалідному візку в інший кінець міста… Життя людини, яка отримує інвалідність, докорінно змінюється, так само, як і тих людей, хто таку особу оточує. Людям з обмеженими можливостями складніше знайти роботу, захистити свої права, вирішити соціально-побутові проблеми, поліпшити здоров'я.
Інвалідність - це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної непристосованості внаслідок порушення здібностей людини до самообслуговування, пересування, орієнтації, навчання, спілкуванню, трудової діяльності. До цієї категорії можуть потрапити всі групи населення: діти, підлітки, молодь, люди середнього та зрілого віку, літні, а також люди з тимчасовою інвалідністю (через нещасний випадок). При цьому більшість з них мають такі ж глибокі інтереси і потреби, як і люди без сенсорних чи інших фізичних обмежень. За умови правильного навчання і гарного технічного оснащення спосіб їхнього життя може відповідати загальноприйнятим стандартам. Якоюсь мірою всі ці люди охоплені державною системою соціального захисту. Певна частина інвалідів веде досить активний спосіб життя: вони навчаються, працюють, спілкуються, займаються творчістю.
Але є й такі (на жаль, їх більше), що обмежені в спілкуванні, доступі до об'єктів інфраструктури - ізольовані від суспільства. Дуже часто вони залишаються віч-на-віч зі своїми труднощами, замикаються у просторах власного відокремленого для себе середовища. Невирішеність цієї проблеми породжує ряд серйозних соціально-економічних наслідків. Серед них:
- трудова сегрегація, дестимуляція трудової і соціальної активності інвалідів, що негативно позначається на зайнятості, освітньому та культурному рівні, якості життя;
- висока соціальна залежність, вимушена самоізоляція. Вона ускладнює проведення заходів реабілітації інвалідів, зумовлює зростання попиту на послуги в надомних умовах;
- обмежений доступ до інформації. Будь-яка ізоляція, якою б вона не була, свідчить не тільки про дефіцит спілкування, а й про дефіцит інформації, яку звичайна людина, що не має обмежень у спілкуванні, отримує з усіх доступних їй джерел - телебачення, радіо, ресурсів бібліотек, можливостей комп'ютера, живого спілкування. За даними соціологічних досліджень, про свої права та можливості поінформовано всього 10 відсотків інвалідів;
- соціальна роз'єднаність інвалідів і не інвалідів, що зумовлює необхідність проведення відповідних роз'яснювальних, освітньо-інформаційних кампаній. Суспільство в більшості своїй не готове сприймати людину з обмеженими можливостями здоров'я неупереджено. Наприклад, за даними опитувань, біля 80% здорових людей не готові взяти шлюб з інвалідом [1].
Очевидна потреба в розвитку структури, яка стала б провідником і транслятором норм і правил поведінки в цій галузі. І саме бібліотеки володіють можливостями стати центрами поширення інформаційної та поведінкової культури, набуття якої веде до розуміння і толерантності.
Таким чином, місія публічних бібліотек у роботі з інвалідами полягає у сприянні соціальній інклюзії людей з особливими потребами.
Інклюзія - процес реального включення людей в активне громадське життя, зміцнення почуття приналежності до спільноти [1] . Саме інклюзія веде до соціальної інтеграції. На індивідуальному рівні соціальна інклюзія передбачає наявність трьох компонентів: включеність у групу, включеність у діяльність і емоційний контакт із соціумом. Певними характеристиками має володіти і суспільство - бути відкритим, приймаючим, тобто надавати індивіду можливість включення.
Виділяють такі індикатори соціальної інклюзії
- індикатори політичної підсистеми: політична грамотність (знання законів, прав і обов'язків); суспільно-політична активність (участь у громадських та політичних об'єднаннях, організаціях); доступність соціальних благ і пільг, можливість скористатися ними (у тому числі, інформованість);
- індикатори економічної підсистеми: матеріальне становище, економічна грамотність; мотивація на чесну працю; включеність в оплачувану діяльність; відчуття свого економічного становища як нормального;
- індикатори соціокультурної підсистеми: професійна орієнтованість; доступність здобуття освіти; додаткові освітні можливості (підготовчі курси, заняття за інтересами та ін.); участь у культурно-дозвіллєвій діяльності нарівні зі здоровими людьми (заходи, заняття спортом, відвідування бібліотек, театрів, музеїв, екскурсій тощо); рівень культури (побутова культура, художня культура, етнокультура, інформаційна культура); почуття належності до певної культурної групи;
- індикатори соціальної підсистеми: наявність значущої групи (друзі); сімейно-родинні зв'язки; широке коло спілкування; відчуття групової спільності;
- індикатори символічної підсистеми: позитивна ідентичність, висока самооцінка і високий рівень самоповаги, задоволеність; впевненість у завтрашньому дні (досягнення успіху, позитивне бачення свого майбутнього) [1].
Уважний аналіз індикаторів показує, як багато можуть зробити бібліотечні працівники для людей з інвалідністю. У зв'язку з цим серед науковців та серед бібліотечної спільноти набула поширення парадигма бібліотечно-інформаційного обслуговування на основі інклюзії, яка передбачає необхідність формування спеціального комунікаційного бібліотечного середовища для обслуговування усіх категорій користувачів, зокрема, і з обмеженнями у життєдіяльності.
Так, бібліотекознавець Е. Сукіасян ще в 2007 р. наголошував: “Ми не можемо обмежуватися лише тими читачами, які приходять до нас самі. Публічна бібліотека повинна обслуговувати інвалідів: сліпих і слабкозорих, глухих і німих, осіб з порушенням опорно-рухового апарату, значну частину хворих з такими відхиленнями у психіці, яких в нашій країні їх рідні та близькі з дому просто не випускають!” [2].
Основними кроками практичної реалізації цих завдань можуть стати такі:
- організація підготовки бібліотечних кадрів для роботи з інвалідами різних категорій;
- встановлення партнерських зв'язків з державними органами та громадськими організаціями, які опікуються даною категорією громадян;
- вивчення інформаційних потреб особливих користувачів;
- організація зовнішнього доступу до бібліотеки за допомогою спеціальних архітектурних рішень: пандусів, поручнів, спеціальних дверей, звукових сигналів і т.д.;
- організація внутрішнього комфортного простору бібліотеки, що передбачає вільний доступ до фондів бібліотеки, самостійний пошук інформації за допомогою ДБА бібліотеки, отримання інформації в доступних для інваліда форматах і т. д.;
- придбання спеціального та адаптація вже наявного технічного обладнання, облаштування спеціальних комп'ютеризованих робочих місць користувачів;
- організація формування фондів, заснована на усуненні інформаційних бар'єрів між споживачем інформації з обмеженнями життєдіяльності та документом;
- організація спеціальних бібліотечних послуг для інвалідів різних категорій. Цей напрямок має включати обслуговування в домашніх умовах інвалідів, організація автоматизованих робочих місць (АРМ) для інвалідів різних категорій тощо;
- моніторинг та запровадження передового досвіду організації обслуговування особливих категорій користувачів.
Далі читати у методичних рекомендаціях "РОБОТА БІБЛІОТЕК НА ДОПОМОГУ ЛЮДЯМ З ОБМЕЖЕНИМИМОЖЛИВОСТЯМИ" ( Л. Мажара, ЗОУНБ)