понедельник, 25 марта 2013 г.



Любимо  ми себе критикувати, зневажливо ставитися до власних досягнень, а іноді й посипати голову попелом. А дарма. Ось прочитала книгу фінської журналістки Анни-Лєни Лаурен «У них щось негаразд з головою у тих росіян» і стало ясно, що цікаві ми люди - росіяни, українці та "прочий славянский люд".  Добра та об’єктивна книга. За що авторові  щира подяка.

Російська література безмежно багата й розмаїта. Її вплив на світову літературу  важко переоцінити.  У Росії класики - це класики, а не імена з енциклопедії, народ справді їх читає.
Усі мають особистий досвід прочитання Толстого, Достоєвського, Гоголя, Буніна, Булгакова. Усім відомі одні й ті ж вірші, класичні твори, їхні персонажі та зміст. Довкола них точаться вічні суперечки, з яких народжується нова література, нові думки, нові класики. Це надзвичайно родючий ґрунт для молодого покоління письменників.
Раскольников Достоєвського, Доктор Живаго Пастернака, Душечка Чехова - усі ці персонажі знайомі кожному в цій країні. Наприклад, у новелі Душечка Чехова йдеться про жінку, яка не може жити без кохання і вся до решти віддається своїм чоловікам, що в Фінляндії потрактували б щонайменше за божевілля. У Росії її вважають героїнею і шкодують, що такий тип жінки надто рідко трапляється в наші дні. Я бачила культурну програму, де письменники та журналісти жваво обговорювали типаж Душечки і сперечалися про те, чи має він майбутнє у Росії. Мене вразило, що росіяни й далі так глибоко живуть у своїй класиці, що дискусія про чеховського персонажа, створеного ще в ХІХ сторіччі, може бути такою пристрасною.
…Не дає мені спокою думка, що через таке поринання у культуру росіяни стали терпимішими до деяких явищ у соціумі, ніж ми, фіни, яких останні п’ятдесят років виховували в одновимірній англосаксонській площини.